Бывший пoлузaщитник Ильичeвцa, Вoрсклы и Мeтaллистa, a нынe глaвный трeнeр мaриупoльскoгo Ярудa Oлeг Крaснoпeрoв дaл интервью.

— Олег, вы сейчас в безопасности?

— Я — в Украине, а тут, к сожалению, везде тревожно. Нахожусь с семьей в Полтаве, и прошлой ночью по области были нанесены очередные серьезные ракетные удары. Однако наши мужественные ЗСУ делают все, чтобы защищать безопасность страны. Они настоящие герои.

— Как вам удалось вырваться из города, в котором вы сейчас работаете?

— Стечение обстоятельств. Накануне войны, 23 февраля, Яруд провел спарринг с запорожским Металлургом, и я дал команде один выходной. Сам поехал к семье в Полтаву, где гостила у внуков моя мама, а также племянница. Мне нужно было забрать их и отвезти домой, в Мариуполь. Так что войну я встретил в Полтаве, а на моей родине начался сущий ад…

Первые дни находились в постоянном контакте с отцом и сестрой. Потом с ними пропала связь, и лишь спустя 10 дней я узнал, что папа пешком выбрался из города и пришел в загородный дом, где находилась сестра. Слава Богу, они живы. Как и другие родственники. Некоторые из них сумели добраться до Полтавы, и сейчас они у меня.

— Капитан Яруда Кирилл Матвеев рассказывал о том, что президент вашего клуба Александр Ярошенко всячески помогал команде с эвакуацией из города. Ваши футболисты сейчас в безопасности?

— Да, но судьба разбросала их по разным местам. Кому-то из ребят, находившихся в этом ужасе около двух недель, под дулом автоматов пришлось, к сожалению, выехать на россию. Но я думаю, что со временем им удастся вернуться на родину и все объяснить. В той кошмарной стране они, кстати, не задержались и сразу вырвались кто куда…

Наш президент долгое время сам находился в Мариуполе и всячески помогал нашим футболистам, а также футболисткам из женской команды и сотрудникам своих клиник (у него бизнес по медицинской линии). Знаю, что в какой-то момент он сам сел за руль скорой помощи и начал вывозить в Запорожье раненных детей.

— Похоже, что ФК Яруд оказался намного организованнее своего старшего брата — ФК Мариуполь. Какова судьба этой, тоже не чужой для вас команды?

— Мне сложно сказать, какие шаги были предприняты руководством этого клуба, чтобы вывезти детей со своей школы, сотрудников, семьи застрявших на сборах людей… С этим вопросом вам лучше обратиться к вице-президенту Мариуполя Андрею Санину. Знаю, что первая команда до сих пор в Турции.

— Ваше жилье в Мариуполе уцелело?

— Думаю, что нет. Судя по фото и видео, которые довелось увидеть, без крова осталось около 90% населения города. В 2014 году я уже потерял там свое жилье. Только закончил ремонт в новом доме, на берегу моря, — и его разнесли вдребезги. Просто нет слов — мой родной город стирают с лица земли…

Восемь лет назад оккупанты заставили меня покинуть дом под Широкино, теперь выгнали из самого Мариуполя. Разбомбили и не чужой для меня Харьков. Не верю, что они доберутся до Полтавы. Не может такого быть…

— Как сейчас проходит ваш день?

— Каждый вечер засыпаю, как и все украинцы, с одной мыслью: жду, когда эти варвары уберутся в свое недоразвитое государство. С этим и просыпаюсь…

Стараюсь принимать активное участие в погрузке песка и в других волонтерских мероприятиях. Сидеть на месте сложно, хочется хоть как-то и чем-то помочь. Бывает, смотрю футбол — все-таки это моя жизнь и работа. Отвлекаюсь на переводы различной иностранной литературы. Хотя все это не просто — голова забита другим.

— Украинский футбол ждут смутные времена. Раз уж игроки Шахтера уже начинают жаловаться…

— Сейчас сложно тем, кто потерял своих родных и близких. Тем, кто бежал из дома в одной пижаме. Вот их нужно жалеть. Остальные потерпят.

В нашем футболе часто встречаются финансовые проблемы, но я не стану рассказывать, сколько мне остался должен Металлист. Какие задолженности были в Днепре, когда команда дошла до финала Лиги Европы. И как самоотверженно сражалась за бронзу Ворскла с девятимесячными долгами по зарплате.

Ребята, война. Терпите! Самое время объединится и проявить выдержку. Сейчас на повестке дня один вопрос, и пока мы не выгоним оккупантов, футболом заниматься будет практически невозможно.

Олег Краснопьоров: Знаю, що перша команда ФК Маріуполь досі у Туреччині

Колишній півзахисник Іллічівця, Ворскли та Металіста, а нині головний тренер маріупольського Яруда дав інтерв’ю.

— Олегу, ви зараз у безпеці?

— Я — в Україні, а тут, на жаль, скрізь тривожно. Перебуваю з сім’єю у Полтаві, і минулої ночі по області було завдано чергових серйозних ракетних ударів. Проте наші мужні ЗСУ роблять усе, щоб захищати безпеку країни. Вони справжні герої.

— Як вам вдалося вирватися з міста, де ви зараз працюєте?

- Збіг обставин. Напередодні війни, 23 лютого, Яруд провів спаринг із запорізьким Металургом, і я дав команді один вихідний. Сам поїхав до родини до Полтави, де гостювала у онуків моя мама, а також племінниця. Мені треба було забрати їх і відвезти додому до Маріуполя. Так що війну я зустрів у Полтаві, а на моїй батьківщині почалося справжнє пекло…

Перші дні були у постійному контакті з батьком та сестрою. Потім з ними зник зв’язок, і лише через 10 днів я дізнався, що тато пішки вибрався з міста і прийшов до заміського будинку, де була сестра. Слава Богу, вони живі. Як та інші родичі. Деякі з них зуміли дістатися Полтави, і зараз вони у мене.

— Капітан Яруда Кирило Матвєєв розповідав про те, що президент вашого клубу Олександр Ярошенко всіляко допомагав команді з евакуацією із міста. Ваші футболісти зараз у безпеці?

— Так, але доля розкидала їх по різних місцях. Комусь із хлопців, які перебували в цьому жаху близько двох тижнів, під дулом автоматів довелося, на жаль, виїхати на росію. Але я думаю, що з часом їм вдасться повернутись на батьківщину і все пояснити. У тій жахливій країні вони, до речі, не затрималися і одразу вирвалися хтось куди…

Наш президент довгий час сам перебував у Маріуполі і всіляко допомагав нашим футболістам, а також футболісткам із жіночої команди та співробітникам своїх клінік (у нього бізнес за медичною лінією). Знаю, що в якийсь момент він сам сів за кермо швидкої допомоги та почав вивозити до Запоріжжя поранених дітей.

— Схоже, що ФК Яруд виявився набагато організованішим за свого старшого брата — ФК Маріуполь. Яка доля цієї, теж не чужої для вас команди?

— Мені складно сказати, які кроки були зроблені керівництвом цього клубу, щоб вивезти дітей зі своєї школи, співробітників, сім’ї людей, що застрягли на зборах… З цим питанням вам краще звернутися до віце-президента Маріуполя Андрія Саніна. Знаю, що перша команда досі у Туреччині.

— Ваше житло в Маріуполі вціліло?

— Думаю, що ні. Судячи з фото та відео, які довелося побачити, без даху над головою залишилося близько 90% населення міста. 2014 року я вже втратив там своє житло. Тільки-но закінчив ремонт у новому будинку, на березі моря, — і його рознесли вщент. Просто немає слів — моє рідне місто стирають з лиця землі…

Вісім років тому окупанти змусили мене покинути будинок під Широкиним, тепер вигнали з самого Маріуполя. Розбомбили і не чужий мені Харків. Не вірю, що вони дістануться Полтави. Не може бути такого…

— Як зараз минає ваш день?

— Щовечора засинаю, як і всі українці, з однією думкою: чекаю, коли ці варвари вберуться у свою недорозвинену державу. Із цим і прокидаюся…

Намагаюся брати активну участь у завантаженні піску та інших волонтерських заходах. Сидіти на місці складно, хочеться хоч якось і чимось допомогти. Буває, дивлюся футбол — таки це моє життя і робота. Відволікаюсь на переклади різної іноземної літератури. Хоча все це не просто – голова забита іншим.

— Український футбол чекають смутні часи. Якщо гравці Шахтаря вже починають скаржитися…

— Зараз складно тим, хто втратив своїх рідних та близьких. Тим, хто біг із дому в одній піжамі. Ось їх треба шкодувати. Інші потерплять.

У нашому футболі часто зустрічаються фінансові проблеми, але я не розповідатиму, скільки мені залишився повинен Металіст. Які заборгованості були у Дніпрі, коли команда дійшла фіналу Ліги Європи. І як самовіддано боролася за бронзу Ворскла з дев’ятимісячними боргами із зарплати.

Хлопці, війна. Терпіть! Саме час об’єднається та виявити витримку. Зараз на порядку денному одне питання, і поки ми не виженемо окупантів, футбол займатиметься практично неможливо.