В интeрвью для блoгa «Oтрaжeниe» бывший глaвный тренер «Динамо» белорус Александр Хацкевич рассказал, как сейчас живет в Киеве.

— Сколько уже прошло с начала бомбежек? По-прежнему отказываешься верить в происходящее. Хочется думать, что все решится за столом переговоров, а не через ракеты и гибель мирных жителей. Привыкнуть к войне невозможно — ты к ней просто не готов. Говорят, что человек ко всему привыкает, да. Но не в этом случае.

Я вижу, как здесь любят свою страну. И мне иногда даже стыдно за белорусов. В нашем гимне есть слова: «Мы, беларусы — мірныя людзі». И этим многое сказано. А в украинском гимне звучит фраза: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу». Вот ребята и пошли защищать свою родину. И будут это делать, пока не умрут. Украинскую волю и дух не сломить — это должен знать каждый оккупант. Страна с 2014 года находится в состоянии войны и научилась давать отпор. Народ стал сплоченнее.

Неопределенность — самое страшное. Любая война рано или поздно заканчивается, но что после нее останется? Сколько людей погибнет? Что будут потом писать в учебниках истории? Тяжело представить. Очевидно, что россияне и украинцы на десятки лет потеряют нормальные человеческие отношение. Но главное, что Украина была и будет независимой.

* * *

В інтерв’ю для блогу «Отражение» колишній головний тренер «Динамо» білорус Олександр Хацкевич розповів, як зараз живе у Києві.

— Скільки вже минуло від початку бомбардувань? Як і раніше, відмовляєшся вірити в те, що відбувається. Хочеться думати, що все вирішиться за столом переговорів, а не через ракети та загибель мирних жителів. Звикнути до війни неможливо – ти до неї просто не готовий. Говорять, що людина до всього звикає, так. Але не в цьому випадку.

Я бачу, як люблять тут свою країну. І мені іноді навіть соромно за білорусів. У нашому гімні є слова: «Ми, білоруси — мирні люди». І цим багато що сказано. А в українському гімні звучить фраза: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу»». Ось хлопці й пішли боронити свою батьківщину. І це робитимуть, поки не помруть. Українську волю та дух не зламати — це має знати кожен окупант. Країна з 2014 року перебуває у стані війни та навчилася давати відсіч. Народ став згуртованішим.

Невизначеність — найстрашніше. Будь-яка війна рано чи пізно закінчується, але що після неї лишиться? Скільки людей загине? Що потім напишуть у підручниках історії? Важко уявити. Очевидно, що росіяни та українці на десятки років утратять нормальні людські стосунки. Але головне, що Україна була і буде незалежною.